СПОРТ = МИСТЕЦТВО

Французи кажуть: «Я люблю, тому що люблю». Іноді дуже важко знайти відповідь на таке, здавалося б, просте питання.


З дитинства на спортивних майданчиках ми всі грали, так чи інакше, в якісь ігри. Саме на дитячих подвір’ях зароджується щира, непідкупна любов до самої гри. Неважливо, чи це волейбол, чи бігові вправи. Коли тобою керує азарт, спортивний інтерес, здорова спортивна агресія або бажання насолодитися веселим процесом цього дійства – це прекрасно!

Ми всі будемо зі сльозами на очах слухати гімн рідної країни, коли співвітчизник візьме золоту медаль на Олімпіаді. При цьому навіть люди, яким байдужий спорт як форма життя, вранці можуть прочитати в газеті новину, що Україна виборола золоті медалі, і десь у підсвідомості відчувається гордість за націю.

Ба більше, ми ще сильніше будемо у захваті, коли дізнаємося бекграунд цього олімпійського переможця. Ніщо так не захоплює, як історія успіху, коли простий юнак чи дівчина з низів, крізь тернистий шлях, крізь незгоди в житті, попри всі лиха, бере волю в кулак і тріумфально підіймається на п’єдестал пошани.

Якщо зводити все до простої формули, то спорт – це абстракція. Саме створення абстракцій, казок гарантувало нам, людським створінням, такий успіх в еволюції.


Візьмемо для прикладу гру мільйонів – футбол. Абстракція під назвою «футбол» у найбільшій мірі схожа на життя. Навіть не схожа – вона символізує життя. В ньому є структура, є правила, є потік безумства, хаос, який ми не контролюємо. Футбол з його жалюгідною низькою результативністю, з його найбільшим впливом рандому на підсумковий результат – це найкрасивіша, найпотужніша метафора нашого життя.


Саме тому футбол такий популярний. І успішний з точки зору бізнесу, маркетингу, капіталізації. При цьому футбол дико архаїчний. Як його дивляться? Немов кіно на Каннському фестивалі.

Спорт = мистецтво. Точніше, мистецтвом його роблять люди. Люди з шаленою реакцією, з кмітливістю, зі здатністю адаптуватися та співпрацювати (або в команді, або з тренером, якщо мова йде про індивідуальний вид спорту).


Наприклад, футбол – це співпраця на полі в умовах, де все вирішує правильно прийняте рішення за долі секунди. В жодній грі немає стільки простору як у футболі – заблукати можна.

Футбол – це певне коливання між абсурдом у житті та блиском, розкішністю, красою. Це форма терапії. Думаю, це формулювання доречно використати й щодо до інших видів спорту.

Спорт – це ж насправді не про спорт. Це про географію, про науковий прогрес, про гумор, про глобалізацію, це безліч чудернацьких сюжетів та сценаріїв, це злети, падіння, поразки та звитяги. Це про те як побороти в першу чергу себе, а потім вже опонента.

Колективні види спорту – це ж насправді історія про комунікацію, про співпрацю в команді. Коли ти відчуваєш відповідальність за партнера, коли маєш думати не лише про себе.

Я б назвав нашу любов до спорту платонічною, тому що ми не чекаємо від неї якоїсь вигоди.

Будрін Артем, студент ІІ курсу, оглядач ІТА «ЮН-ПРЕС», учасник школи спортивної журналістики «МАЛІОК. ЗІРОЧКИ ПРО ЗІРОК»




Просмотров: 7Комментариев: 0

Недавние посты

Смотреть все